Американські добровольці, які воюють в Україні, розповідають про жорстокість повномасштабної війни, що змінює їхнє життя. Один із них, відомий під позивним Мілк, ділиться своїми переживаннями та мотивацією приєднатися до захисту України.
Життя до України
Мілк без вагань визнає, що йому не щастило в житті, і він вважає себе справжнім невдахою. З дитинства він мріяв бути солдатом і вступив на службу у 2010 році. Однак за кілька місяців він сильно вивихнув щиколотку, і його військова кар'єра завершилася.
Відтоді Мілк перебивався, як міг. Він працював на фермах, у лісах, надавав першу допомогу в горах, а потім знову повернувся до фермерства. Сільське господарство у нього в крові; він народився в американському штаті Іллінойс, де, крім кукурудзяних полів, майже нічого іншого немає.
Рішення приєднатися до боротьби
Проте бажання стати солдатом ніколи не покидало американця Мілка. Коли в лютому 2022 року російські танки почали перетинати українські кордони, він вирішив, що якщо американській армії його пошкоджена щиколотка заважала, то українській, можливо, не завадить. Країна боролася за виживання, і президент Володимир Зеленський вже на третій день повномасштабного вторгнення закликав іноземних добровольців приєднатися до боротьби за свободу.
На шляху Мілка стояли лише дві перешкоди: гроші на покупку його першого авіаквитка за межі Сполучених Штатів і наполягання українки з Дніпра, в яку він закохався через інтернет, щоб він не їхав, оскільки це небезпечно.
На квиток він зрештою накопичив і остаточно купив його після того, як жінка загинула під час атаки російської артилерії.
«Це мене знищило. Хоча я ніколи з нею не зустрічався, я хотів для неї найкращого. Я сказав собі, що цього вже досить, і просто їду»,
— згадує Мілк. Він прибув до України у 2022 році.
Американці на війні: ширший контекст
Мілк став одним із кількох тисяч американців, які приїхали до України з початку повномасштабного російського вторгнення. Точних даних немає. Деякі допомагають із логістикою, інші працюють медиками, а ще інші безпосередньо вступили до лав Збройних Сил України.
Багато з них загинули в Україні. На меморіальному місці в кутку Майдану в центрі Києва, куди встановлюють прапори на згадку про полеглих захисників країни, таких американських прапорів десятки.
Ці історії не пропонують простої моделі для розуміння сучасної Америки, проте вони є глибоко американськими за своєю суттю.
Вони представляють найновішу версію багатовікового американського пошуку свободи та готовності багато чого пожертвувати заради неї. У час, коли офіційна політика США все більше відвертається від підтримки країни, що зазнала агресії, ці американці своєю присутністю в Україні — під час повномасштабної війни — пропонують також інший погляд на свою батьківщину.
Всі американці, з якими спілкувалися журналісти в Україні, також щось там шукали: кращі версії себе, відчуття сенсу життя, зрозумілу історію боротьби добра зі злом, до якої вони могли б долучитися, незалежно від своїх навичок.
Рідко хто знаходив в Україні саме те, чого очікував. Усіх здивувала жорстокість війни. Деякі врешті-решт стали героями, інші, як, наприклад, Мілк, борються зі своєю життєвою невезучістю навіть за тисячі кілометрів від дому.
Зустріч з Дімою
Його військовий позивний — Діма. Із ним зустрілися на заході України, неподалік від польського кордону. У тамтешніх глибоких лісах розташовано кілька військових баз, включаючи ту, що біля Яворова, де на початку повномасштабної війни почали збиратися іноземні добровольці.
У березні 2022 року Росія здійснила масований ракетний удар по цій базі. Досі невідомо, скільки людей загинуло внаслідок цього, проте йдеться про десятки жертв. Багато шокованих іноземців тоді переглянули свої плани і повернулися додому.
Діма приїхав на кілька місяців пізніше; він добре знав про інцидент, проте це його не відлякало.
«Україна хоче бути незалежною. Сполучені Штати колись хотіли того ж, і нам також прийшли допомогти іноземці»,
— описує двадцятишестирічний чоловік родом із Техасу, як він вирішував про свій від’їзд улітку 2022 року.
Зустріч відбулася пізно ввечері за кілька кілометрів від останнього села на парковці перед невеликою крамницею. З лісів навколо іноді лунали вибухи та стрілянина — на базах тренуються навіть пізно вночі. Після років інтенсивних боїв Діма не здригається від канонади.
Він прибув до України після того, як відслужив кілька років у ВМС США. Окрім бойової підготовки, він також відчував розчарування через те, що ніколи по-справжньому не застосовував її.
