З 2022 року російська система освіти переживає масштабну трансформацію, що виходить далеко за рамки звичайних реформ. Це систематичне посилення військово-патріотичного виховання, яке поступово стає одним із ключових інструментів політичної та ідеологічної інтеграції нового покоління.
Патріотичні та військові елементи в російській освітній політиці з'явилися не раптово. Їхнє поступове посилення можна простежити ще з другої половини 90-х років, проте за часів правління Володимира Путіна вони почали систематично розвиватися та займати все більш значне місце.
Переломним моментом став 2014 рік: анексія українського Криму та конфлікт на Донбасі ще більше пов'язали освітні програми з державною ідеологією. Повномасштабне вторгнення в Україну у 2022 році значно прискорило цей процес.
За інформацією аналітичного звіту групи анонімних російських експертів, цей розвиток уперше можна розглядати як цілісний процес — від імпровізованих реакцій на початку війни до систематичної державної політики ідеологічного формування учнів. Звіт був підготовлений на основі бесід з учителями, аналізу шкільних документів, законодавчих змін та внутрішніх матеріалів міністерства освіти.
Нові ритуали та зміни у навчанні
Після початку повномасштабної війни в школах запровадили нові ритуали та регулярні формати з вираженим символічним значенням. Шкільний тиждень починається з підняття прапора та виконання гімну, з'явилися так звані «розмови про важливе» — формально позашкільні, але на практиці обов'язкові заняття, що проводяться за затвердженими державою сценаріями. Їх доповнює «виховний календар», що визначає тематичні рамки роботи з учнями протягом усього року.
Значення освіти у формуванні суспільства відкрито підкреслює і Володимир Путін. На пресконференції 14 грудня 2023 року він цитував нібито вислів німецького канцлера Отто фон Бісмарка про те, що «війни виграють не генерали, а вчителі та священники». Згодом він додав, що «виховання молодих людей у дусі патріотизму.. надзвичайно важливе».
Саме цей вислів добре відображає підхід Кремля до освіти сьогодні. Школа більше не має бути лише місцем передачі знань, а й простором для формування лояльності, цінностей та політичних поглядів нового покоління.
Символічним став і загальнонаціональний «урок» у березні 2022 року, під час якого учням мали пояснювати причини «спеціальної військової операції» та роль НАТО. Це був один із перших моментів, коли геополітичний конфлікт відкрито перенесли безпосередньо у шкільні класи.
Зміна змісту освіти та тиск на вчителів
Однак згодом ідеологічні зміни почали стосуватися не лише шкільних заходів, а й самого змісту навчання. З 2024 року до випускних іспитів з історії включено питання, що стосуються війни в Україні, включно з анексією окупованих територій. Водночас із суспільних наук зникають теми, як-от демократія, громадянське суспільство чи міжнародне право. Їх замінюють розділи, що наголошують на «духовних цінностях російського суспільства», національній безпеці, державному управлінні або економічній самодостатності.
Цей поворот супроводжується зростаючим тиском на педагогів. Як стало відомо, зафіксовані випадки звільнення або санкціонування вчителів за антивоєнні позиції, причому в деяких випадках відбувалося навіть кримінальне переслідування. Результатом є середовище, де самоцензура стає звичайною частиною шкільного життя.
Одночасно російська освіта дедалі більше ізолюється від міжнародного середовища. Відмова від іноземних освітніх програм та вихід з міжнародних тестувань якості освіти призводять до замикання системи у власних «суверенних» правилах без прямого порівняння зі світом.
Військово-патріотичне виховання від дитсадка до університету
Розширення військово-патріотичного виховання вже стосується не лише шкіл чи університетів. Якщо до повномасштабного вторгнення в Україну ці програми були спрямовані переважно на школярів, підлітків та молодих дорослих, то з 2024 року вони почали поширюватися і на дитячі садки. Володимир Путін підтримав ініціативи, в межах яких дитсадки мають відвідувати ветерани війни, діти мають брати участь у парадах та ознайомлюватися з офіційним патріотичним наративом.
Важливою складовою цих змін є також спосіб, яким режим пояснює війну в Україні. Йдеться не лише про політичні гасла, а про побудову ширших ідеологічних рамок, які вписують конфлікт у «цивілізаційний» наратив Росії.
Типовим прикладом є риторика підприємця та засновника телеканалу «Царьград» Костянтина Малофєєва. Він інтерпретує війну як спробу подолати «розділення російського народу» та відновити імперію, втрачену після 1917 року. Малофєєв описує Росію як «спадкоємицю Риму» та цивілізацію, яка має захищати світ від «західного зла». Ці ідеї поступово переносяться й в академічне середовище, зокрема через курс «Історія імперії» в Московському державному університеті.
В офіційному дискурсі війна дедалі частіше представляється як зіткнення Росії із Заходом, який нібито «загрожує російській історії, традиціям та цінностям». При цьому з'являються як конспірологічні, так і псевдоісторичні інтерпретації, а також релігійні мотиви «боротьби проти єретиків».
З 2023 року у вищих навчальних закладах запроваджено предмет «Основи російської державності» та створено нові єдині підручники з історії. Ідея Росії як «особливого типу імперії» вже з'являється і в офіційних університетських навчальних програмах.
Проте для частини студентів ці виклади сприймаються не як спонтанно прийнята ідеологія, а скоріше як чергова обов'язкова доктрина. Численні свідчення говорять про молодих людей, які слухають подібні лекції з відстороненням, іронією або прагматично — як те, що потрібно освоїти заради іспиту.
Російські університети сьогодні є не лише місцем здобуття освіти, а й дедалі більше простором для поширення державної ідеології. Люди, близькі до Кремля, відкрито говорять про те, що освіта має змінитися таким чином, щоб підтримувати військовий та патріотичний світогляд.
Однією з найяскравіших постатей є філософ Олександр Дугін, який тривалий час виступає за «мілітаризацію освіти». Він стверджує, що російські школи та університети після розпаду Радянського Союзу були надмірно схильні до ліберального та західного мислення. Гуманітарні науки, за його словами, мають змінитися так, щоб готувати молодих людей до життя в країні, яка перебуває у конфлікті із Заходом.
Ці уявлення вже не залишаються суто теоретичними. Наприклад, у Московському фізико-технічному інституті радник міністра оборони Андрій Ільницький виступив із лекцією про те, що іноземні сили нібито намагаються розвалити Росію та знищити її цінності.
Сильну реакцію викликало також заснування Вищої політичної школи Івана Ільїна під керівництвом Олександра Дугіна. Проти цього кроку виникла петиція, яку підписали десятки тисяч людей. Однак керівництво школи та сам Дугін назвали критиків інструментом «іноземних сил», що стало поширеною реакцією на будь-яку незгоду в сьогоднішній Росії.
Ціль – формування лояльного громадянина
За всіма цими кроками простежується ширше прагнення держави виховати «правильного громадянина». Тобто людину, лояльну до режиму, готову підтримувати державу і, в разі потреби, до військової мобілізації. Війна при цьому представляється не лише як конфлікт, а й як можливість для суспільного піднесення чи кар'єри.
З цим пов'язана і нова мова патріотизму, яка розділяє суспільство на «патріотів» та «ворогів». Символ війни — літера Z — став частиною публічного простору та повсякденної комунікації.
Подібні моделі відомі історії й з інших авторитарних режимів XX століття. Там також важливу роль відігравали уявлення про єдину націю, особливу історичну місію та жертву за Батьківщину. У сьогоднішній Росії ці мотиви дедалі виразніше поєднуються саме з освітою та вихованням молодого покоління.
